Тернопільська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІІ ступенів Тернопільської обласної ради

Педрада 03.11.2016 року

13 листопада 2016 р. Переглядів: 4058 RSS
Новини

Тема: «Соціалізація шкільного середовища – запорука мобільного входження особистості школяра з особливими освітнім потребами в інформаційне та культурне соціальне оточення»

Форма проведення: презентація досвіду роботи педагогів школи-інтернату.

Мета: розширити знання педагогів щодо шляхів формування успішної особистості та визначення першочергових завдань педагогічного колективу з успішної соціалізації випускників.

Завдання для обговорення:

  • Визначення пріоритетних якостей особистості, що сприяють самореалізації і самоактуалізації в сучасних умовах і шляхи їхнього формування в умовах навчання у класі.
  • Визначення часткових, конкретних виховних завдань, спрямованих на розвиток пошукової активності, беручи до уваги вік учнів, рівень розвитку їхньої самостійності.
  • Проведення соціометрії старшокласників.
  • Аналіз потенційних можливостей соціального середовища школи. Які позашкільні дитячі організації можуть допомогти вам розширити виховний простір класу?
  • Хто з вихованців страждає від недоліку сімейного тепла? Як можна розрадити їх? Як створити ситуацію успіху, схвалення?
  • Які фактори найближчого соціального середовища викликають у вас особливу тривогу і вимагають формування морального неприйняття їх негативного впливу?
  • Соціалізація - це процес формування і розвитку особистості, що відбувається під впливом виховної і навчальної діяльності. Під соціалізацією розуміється процес засвоєння індивідом зразків поведінки, соціальних норм і цінностей, необхідних для його успішного функціонування в даному суспільстві.

    Виховання і навчання (у вузькому сенсі) - це спеціально організована діяльність з метою передачі соціального досвіду індивіду і формування у нього певних, соціально бажаних стереотипів поведінки, якостей і властивостей особистості. Процеси виховання і соціалізації протікають паралельно і в той же час незалежно один від одного, хоча і спрямовані на становлення особистості, набуття людиною свого місця в житті. Різниця між цими процесами полягає в тому, що виховання, яке здійснюється в сім'ї, в дитячому садку, в школі, може перериватися, а ось соціалізація йде безперервно.

    Рання соціалізація здійснюється в сім’ї, де складаються перші уявлення про світ, про добро і зло, де дитина усвідомлює себе. Сім’я – основний орган соціалізації. У деяких сім’ях проявляються такі недоліки сімейної соціалізації:

    - надмірна опіка, допомога, що гальмує процес дорослішання дитини;

    - дефіцит елементарних обов’язків, ділових стосунків;

    - невміння узгоджувати дії, розв’язувати конфлікти.

    В процесі соціалізації бере участь все оточення дитини: сім’я, школа, однолітки, сусіди, засоби масової інформації. Педагогові належить збалансувати важливі для формування соціальної зрілості учнів уміння:

    - уміння орієнтуватися у нових умовах життя;

    - уміння пристосовуватися до навколишнього світу;

    - уміння конструктивно впливати на оточення та самого себе.

    Процеси виховання і соціалізації протікають паралельно і незалежно один від одного, вони спрямовані на становлення особистості, знаходження людиною свого місця в житті, шляху соціального і професійного самовизначення. За своєю сутністю ці процеси різні. Як же може виховання цілеспрямовано впливати на стихійний, безперервний процес соціалізації?

    В даний час соціалізація все частіше визначається як двосторонній процес. З одного боку, індивід засвоює соціальний досвід, входячи у визначене соціальне середовище. З іншого боку, у процесі соціалізації він відтворює систему соціальних зв'язків за рахунок активного входження в середовище. Іншими словами, людина в процесі соціалізації не тільки збагачується досвідом, але й реалізує себе. Але якщо придбаний досвід не сприяє життєвому і професійному самовизначенню особистості,знання залишаються мертвим капіталом. У цьому і заключається принцип гуманізації, щоб забезпечити такий рівень мотивації навчальної діяльності, коли навчальний матеріал сприймається як особисто значимий.

    Зіставлення особливостей процесу соціалізації і можливостей виховання дозволяє визначити конкретні функції виховної діяльності щодо керування позитивною соціалізацією учнів.

    Перша функція - компенсація недоліків первинної соціалізації, що здійснюється у родині. Саме тут складаються перші уявлення про світ, добро і зло, дитина усвідомлює себе. В умовах соціальної нестабільності росте рівень тривожності, конфліктності як серед дорослих, так і серед дітей. У цих випадках компенсація браку сімейного тепла повинна відбуватися за рахунок гуманізації позиції педагога. Важливо, щоб у дитини була людина, якій вона довіряє.

    Друга функція - керування процесом соціалізації особистості — попередження або корекція дитячих комплексів. Необхідно створити сприятливий морально-психологічний клімат у первинному колективі, ситуацію успіху і прийняття особистості навколишніми.

    Наступна функція процесу виховання пов'язана з відкритістю виховної системи, заснована на взаємодії із соціальним середовищем. Виховання в даному випадку виконує функцію розширення соціального досвіду дітей.

    Знову виявляється коригувальна функція виховання, спрямована на забезпечення моральної витримки особистості до впливу негативних факторів середовища (телепередачі, начебто спеціально розраховані на затвердження бездуховності, егоцентризму, приниження навколишніх). Не принижуючи, не критикуючи низькі, на наш погляд, пристрасті, переваги учнів, прилучити їх до всього багатства культури, справжніх моральних цінностей. Таким чином, виховання як цілеспрямований процес здатне впливати на стихійний процес соціалізації підростаючого покоління за певних умов.

    Соціальні перетворення, які відбуваються в Україні, призвели до погіршення соціально-економічного стану сімей, поширення соціального сирітства, деформації суспільних цінностей, поширення негативних явищ у середовищі неповнолітніх, зокрема: домінування кримінальної субкультури, вживання алкоголю, тютюну, наркотичних речовин, лібералізація статевої моралі, зниження віку «сексуального дебюту» тощо. В цих умовах школа залишається тим осередком, що, з одного боку, транслює вплив середовища на формування особистості, а з іншого, своїми специфічними засобами формує людину, відповідно до соціального ідеалу.

    В педагогічній науці школа розглядається як спеціально створений державний заклад, головним завданням якого є соціальне виховання дітей та молоді. В соціальній педагогіці існують два підходи щодо визначення ролі та функцій сучасної школи. Перший підхід характеризує школу як соціальну інституцію, яка виконує такі функції: культурно-освітню, регулятивно-виховну, комунікативну, організаційно-управлінську, соціально-інтегративну, суспільно-політичну. Сучасна загальноосвітня школа як інститут соціального виховання становить собою:

    - освітньо-виховний заклад, що реалізує функції виховання через освіту учнів;

    - організацію (загальношкільну та мережу первинних), що здійснює вплив на школярів у процесі життєдіяльності у позанавчальний час;

    - соціально-психологічну групу, вплив якої на учнів відбувається під час неформального спілкування та вільної життєдіяльності, що не організовується педагогами.

    Згідно іншого підходу, школа виступає одним із мікрофакторів соціалізації особистості, уніфікуючи її розвиток, визначаючи не лише майбутні професійні можливості молодого покоління, але й їхні особистісні характеристики. У шкільній життєдіяльності проявляються усі складники соціалізації: стихійна соціалізація, відносно спрямована соціалізація, виховання та самозміна, саморозвиток особистості.

    Стихійна соціалізація стає можливою завдяки відкритості даного закладу, що проявляється через постійний обмін інформації з навколишнім середовищем. Передбачаючи негативні наслідки та реагуючи на прояви стихійної соціалізації, школа організовує діяльність щодо створення додаткових можливостей для формування у дітей образу світу з певними позитивними характеристиками за допомогою усіх доступних школі засобів.

    У сучасних умовах школа виконує нові соціально-педагогічні функції: соціально-виховну, охорони та зміцнення здоров’я учнів у процесі навчання, соціально-педагогічної підтримки сім’ї, соціально-психологічної допомоги дітям та їх батькам, захисту прав дітей; соціально-педагогічної допомоги у життєвому та професійному самовизначенні школярів; соціально-культурній адаптації тощо (М.В.Шакурова).

    У рамках шкільної життєдіяльності активно відбувається самозміна учня – процес та результат усвідомлених, цілеспрямованих зусиль людини, спрямованих на те, щоб стати іншим. Шкільна життєдіяльність по відношенню до самозміни особистості може характеризуватися як:

    - та, що підтримує позитивні самозміни;

    - та, що гальмує самозміни;

    - та, що провокує деструктивні форми самозміни.

    Сьогодні школа розглядається як відкрита соціальна система, яка включає:

    - розширення соціальних контактів школи із сім’єю;

    - взаємодію школи із закладами додаткової освіти, культури, іншими соціальними інститутами;

    - інтеграцію зусиль педагогів з широким колом громадськості;

    - проведення уроків, позаурочних занять за межами школи: у майстернях, лабораторіях, на свіжому повітрі тощо.

    У системі соціального виховання можна визначити три взаємопов’язаних напрямки діяльності школи та інших соціальних інститутів:

    – передавання (організація) соціального досвіду учням, створення необхідних

    сприятливих умов для повноцінної самореалізації, саморозвитку особистості, її самоактуалізації у близькому оточенні, самовиховання у напрямку, бажаному для суспільства; активізація усіма суспільними засобами інтелектуального, емоційного, морального, культурного, фізичного та інших напрямків розвитку особистості;

    – створення сприятливого середовища в сім’ї та її близькому оточенні, формування у мікросередовищі соціально значущих групових і колективних норм, орієнтацій і цінностей, що є основою сприятливого психологічного клімату, високого емоційного тонусу, та сприяє збереженню референтної значущості цього оточення для особистості;

    – ресоціалізація і соціальна реабілітація, що передбачають комплекс заходів подолання асоціальних відхилень і профілактику правопорушень у дітей, підлітків, молоді, забезпечення соціальної допомоги і захисту дітям, підліткам та молоді з особливими потребами з метою подолання їх соціальної дезадаптації і включення в життя.

    Реалії сучасного життя обумовлюють становлення моделі соціально активної школи, яка не лише надає освітні послуги, а й сприяє розвитку громади, організує співпрацю батьків, школи та громадськості у вирішенні соціальних проблем не лише дітей та молоді, а й членів усього пришкільного соціуму. Така школа організовує соціально-педагогічну роботу на принципах партнерства, поваги, інтеграції ресурсів соціуму. Необхідність виконання школою зовсім нових соціально-педагогічних функцій, що обумовлені необхідністю впливу на соціокультурну ситуацію, потребу розвитку соціально-психологічної служби, в складі не лише психолога, а й соціального педагога, серед професійних завдань якого виокремлюються:

    - формування гуманістичних стосунків між вихованцями, учнями й педагогами;

    - охорона та захист прав та інтересів дітей;

    - вивчення особливостей особистості учня та соціальної ситуації розвитку та умов його життєдіяльності;

    - вияв інтересів, потреб, проблем і труднощів дітей та підлітків;

    - створення атмосфери психологічного комфорту для учнів у навчальній діяльності;

    - організація та координація різних видів позашкільної діяльності;

    - попередження конфліктів в учнівському середовищі;

    - допомога старшокласникам у професійному самовизначенні;

    - орієнтація учнів на здоровий спосіб життя;

    - профілактика правопорушень серед учнівської молоді, робота з учнями «групи ризику»;

    - посередницька діяльність між учнями та адміністрацією;

    - організація взаємодії школи та сім’ї у вихованні дітей, підлітків та старшокласників.

    Таким чином соціально-педагогічна місія школи як традиційного соціального

    інституту і агента соціалізації полягає у забезпеченні прав дитини, формуванні у неї необхідного адаптаційного потенціалу, створенні відповідних умов для її самореалізації, а також мінімізація негативних впливів соціуму на особистість шляхом використання сприятливих факторів соціального оточення.

    Існують три середовища соціального впливу на дитину:

    І. Міжособистісна взаємодія. В ході спілкування, той, хто впливає, прагне домогтися від іншого певних поступок, дає обіцянки, намагається виглядати привабливим, постачає все нову і нову інформацію, часто не залишає можливості на роздуми, вдається до позитивного підкріплення (усмішки, пестливих рухів, прояву уваги, смачної їжі).

    ІІ. Спеціально створене середовище переконування. Вихователь звертається до вихованців, прагнучи переконати їх у чомусь, погодитися з його твердженням, пропозицією виконати певну дію, в цьому разі він впливає одночасно на багатьох дітей

    ІІІ. Засоби масової інформації впливають на дитину опосередковано, проте щоденно й ефективно, створюючи привабливі образи певних цінностей - здоров'я, доброти, кмітливості, або навпаки - агресії, домінування сили, надмірної сексуалізації життя. Отже, вони можуть «сіяти добро» або нав'язувати дітям чужинні стандарти, штучних героїв, сумнівні авторитети,що можна прийняти як норму. Вплив, який не позбавляє дитину свободи опору, можливості уникнути погрози або фізичного обмеження свободи.

    Важливими соціальними чинниками, що впливають на особистість, є:

    - те, що кажуть авторитетні люди;

    - те, що вони роблять;

    - характеристики конкретної життєвої ситуації.

    Педагогові належить збалансувати важливі для формування соціальної зрілості учнів уміння:

    - уміння орієнтуватися у нових умовах життя;

    - уміння пристосовуватися до навколишнього світу;

    - уміння конструктивно впливати на оточення та самого себе.

    Розуміючи важливість соціалізації молоді на сучасному етапі і специфіку роботи нашого закладу педагогічний колектив школи-інтернату обрав і працює над проблемою «Соціалізація дітей з особливими освітніми потребами та інтеграція їх у суспільство».

    Цілеспрямована робота педагогічного колективу над науково-методичною темою виступає одним із домінуючих чинників примноження перспективного педагогічного досвіду. Робота з даного питання здійснюється згідно із законодавством, нормативними документами про освіту, рекомендаціями МОН України, управління освіти і науки облдержадміністрації. Педагоги школи, здійснюючи соціалізацію вихованців, перш за все формують у них такі соціальні якості:

    - ціннісне ставлення до суспільства і держави;

    - ціннісне ставлення до людей;

    - ціннісне ставлення до природи;

    - ціннісне ставлення до мистецтва;

    - ціннісне ставлення до праці;

    - ціннісне ставлення до себе.

    Кожен педагог має вже свої напрацювання з даної проблеми і сьогодні зможе ними поділитися.

    Презентація системи роботи вчителів, класних керівників, вихователів, практичного психолога, соціального педагога, педагога-організатора, обмін досвідом роботи ( виступи додаються до доповіді).

    Кожен з нас постійно шукає шлях до сердець наших вихованців. Тому на завершення я хочу розповісти вам притчу.

    Притча «Шлях до сердець учнів»

    Засумували вчителі, не можуть знайти шлях до Сердець своїх учнів, щоб сіяти в них насіння добра.

    - Можливо, врятує Мудрість? - спитали вони.

    І знайшли Мудреця, який сидів у печері.

    О, Мудрецю, - почали благати вони, - вкажи нам шлях до Сердець наших учнів, щоб сіяти в них зерна добра, інакше покоління стає жорстоким!

    Сказав їм Мудрець:

    - Дам я вам шлях до Сердець ваших учнів, але віддайте мені натомість «дар» Ваш!

    Учителі перезирнулися: якого «дару» від них вимагає Мудрець?

    Тоді Мудрець сказав:

    - Якщо в когось є роздратування, дайте мені роздратування. Якщо в когось є гнів, дайте мені гнів. Якщо в когось є жорстокість, дайте мені жорстокість. Якщо в когось є грубість, дайте мені грубість. Якщо в когось є сумнів, дайте мені сумнів. Якщо в когось є ненависть, дайте мені ненависть. Якщо в когось є злоба, дайте мені злобу. Якщо в когось є страх, дайте мені страх. Якщо в когось є зрада, дайте мені зраду. Якщо в когось є марновірство, дайте мені марновірство. Якщо в когось є сарана думок дайте мені сарану думок. А якщо дасте пригорщу дурних звичок, я прийму й ці запилені брязкальця. Але не забудьте, чого вартий той, хто відніме одного разу подароване. Отже, я прийняв увесь бруд вашого Серця, і воно стає чистим. А вам відкриваю Мудрість: шляхом до Серця учня є чисте Серце вчителя.