Тернопільська спеціальна школа Тернопільської обласної ради

Консультант Чайковська Ніна Миколаївна

18 листопада 2014 р. Переглядів: 2199 RSS
Консульпункт

Консультант Чайковська Ніна Миколаївна,

вчитель вищої категорії, старший вчитель,

стаж роботи 39 р.

consultpunkt.jpg

Шановні батьки!

Пропоную вашій увазі інформацію про кохлеарну імплантацію.

Чи на 100% відновлюється слух в імплантованих дітей?

Чи наявність слуху автоматично розвиває мовлення?

Коли найсприятливіший період для кохлеарної імплантації?

Про це та багато іншого ви дізнаєтеся з підібраного мною матеріалу.

Запрошую вас до діалогу.

Надсилайте свої запитання на сайт школи-інтернату або відвідайте наш консультпункт.

КОХЛЕАРНА ІМПЛАНТАЦІЯ – ШЛЯХ У СВІТ ЗВУКІВ КОРЕКЦІЙНА РОБОТА З ДІТЬМИ З КОХЛЕАРНИМ ІМПЛАНТОМ

Кохлеарна імплантація – це операція, під час якої у внутрішнє вухо пацієнта вводиться система електродів, що здійснюють електричну стимуляцію збережених волокон слухового нерва.

На відміну від слухових апаратів, які підсилюють акустичні сигнали, кохлеарний імплант перетворює їх на електричні імпульси, що стимулюють слуховий нерв.

Використання кохлеарного імпланту базується на тому, що при сенсоневральній приглухуватості найбільш часто уражені рецептори завитки, в той час як волокна слухового нерва залишаються збереженими.

Перші операції кохлеарної імплантації були проведені понад 30 років тому. На сьогодні проімплантовано понад 25 тисяч пацієнтів.

Результати кохлеарної імплантації залежать від низки причин:

- віку, в якому втрачено слух (вроджена втрата, до опанування мови, чи після);

- технічних характеристик імпланту (кількість електродів, способи кодування мови);

- тривалості періоду між втратою слуху та кохлеарною імплантацією;

- індивідуальних особливостей пацієнта (здатність до навчання, бажання);

- організації процесу слухомовної реабілітації.

Сьогодні більшість фахівців з кохлеарної імплантації вважають, що цю операцію у дітей бажано проводити у віці до 2–3 років, оскільки імпульси, передані імплантом, забезпечують формування міжнейронних зв’язків у центральних відділах слухової системи, що в свою чергу необхідно для слухомовного розвитку.

Однак, для прийняття рішення про кохлеарну імплантацію необхідно бути впевненому у неефективності використання звичайного слухового апарату,що вимагає в середньому до півроку спостереження за дитиною після підбирання їй слухового апарату.

Наявність супутніх порушень (порушення зору, ДЦП) є додатковим показанням для кохлеарної імплантації. Є досвід проведення такої операції у дітей із розумовою відсталістю. В останніх, незважаючи на недостатній розвиток імпресивної та експресивної мови, кохлеарна імплантація поліпшує якість життя завдяки можливості орієнтуватися у навколишніх звуках.

Кохлеарна імплантація проводиться дітям з втратою слуху 75–90дБ, якщо не допомагає слуховий апарат. З іншого боку багато фахівців значно обережніше стали підходити до імплантації долінгвально оглухлих дітей у віці від 8 до 15 років. Мовна компетенція і слуховий досвід у таких дітей, як правило, незначні, а здатність мовних центрів центральної нервової системи до опанування мовою та мовленням значно знижені у порівнянні з дітьми молодшого віку. У цьому випадку важливим є власне бажання дитини жити у світі звуків.

Якість звуків мови, що передаються кохлеарним імплантом, визначається насамперед двома його характеристиками: кількістю електродів і стратегією кодування мовних сигналів в електричні імпульси.

Кохлеарна імплантація – це не тільки хірургічна операція, а система заходів, що передбачають відбір пацієнтів, комплексне діагностичне обстеження, післяопераційну слухомовну реабілітацію.

Дані заходи вимагають узгодженої роботи різних фахівців, а тому у багатьох країнах створені слухомовні реабілітаційні центри.

Реабілітаційні заняття в післяопераційний період спрямовані на:

- виявлення наявності-відсутності акустичних сигналів;

- виявлення відмінностей між акустичними сигналами ( однакові-різні);

- розрізнення голосу людини від інших побутових звуків;

- розрізнення побутових сигналів;

- визначення різних характеристик звуків (інтенсивність, тривалість, висота і т.д.;

- розрізнення та впізнавання окремих звуків мови, фонемних ознак (назалізованість, твердість-мякість, місце артикуляції), характеристик мовлення (Інтонація, ритм)

- розпізнавання окремих слів, речень;

- розуміння злитного мовлення;

- розуміння мови та розпізнавання побутових звуків в умовах перешкод.

Із долінгвальними дітьми проводяться заняття з розвитку усного мовлення та комунікативних навичок. Реабілітація долінгвальних пацієнтів з кохлеарними імплантати – це тривалий процес, який займає 3–5 років, його результат значною мірою залежить від віку, в якому здійснено операцію.

У дітей з постлінгвальною глухотою окремі етапи слухових тренувань можуть бути дуже короткочасними, оскільки нарощування слухового досвіду у них відбувається природним способом поза заняттями.

Реабілітація дітей з кохлеарними імплантами – робота цілої команди фахівців: аудіолога, сурдопедагога, логопеда, фонопеда, музичного педагога, психолога, Принципово важливою є активна участь батьків у цьому процесі.

Слухове сприймання дітей, які користуються системою кохлеарної імплантації, має кілька особливостей:

- пороги слуху відповідають першому ступеню туговухості (25–45дБ), що утруднює сприймання і розрізнення глухих приголосних, закінчень слів, прийменників і т.д.

- звукові сигнали спотворені, особливо у перший період після операції (приблизно півроку), в цей час відбувається налаштування мовленнєвого процесора;

- можуть ігноруватися у зв’язку з відсутністю або недостатністю сформованості слухової уваги, що вимагає постійної послідовної роботи щодо загострення уваги дітей до різних звуків оточення;

- труднощі сприймання мови у шумній обстановці в умовах ревербації, при спілкуванні кількох людей;

- у зв’язку з тим, що операція проводиться на одному вусі, погано локалізується звук у просторі (визначення напрямку та віддалі до джерела звуку);

- якщо до операції не було слухового досвіду, то навчання виділяти і розрізняти оточуючі звуки і мову здійснюється повільніше;

- погано розрізняється швидке мовлення, яке безпосередньо до дитини не звернене;

- як наслідок незрілості центральних слухових процесів, є певні труднощі у запам’ятовуванні мовного матеріалу, формуванні слухової уваги, зниженні об’єму слухової пам’яті.